Контраст contrast
Шрифт Очистити
Сховати налаштування

 

Дружина прокурора Олена Дятлова пожертвувала кар’єрою заради сім’ї

Дружина прокурора Олена Дятлова пожертвувала кар’єрою заради сім’ї
 
Сніжана Лисенко
 
Олена Дятлова не зробила блискучої кар’єри, хоч працювала і в прокуратурі області, і в органах влади. Вона пожертвувала власною кар’єрою заради сім’ї. Втім, мало хто знає, що у 1972 році саме ця жінка вирішила, хто цілих 10 років буде прокурором області на Черкащині. І потім, будучи дружиною прокурора області Василя Дятлова, вона диктувала моду всім прокурорам районів, а то й областей УРСР, створюючи імідж справжнього прокурора…
 
 
– Олено Михайлівно, як сталося, що ви прислали чоловіка на Черкащину на посаду прокурора області?
 
– На 1972 рік він вже мав за плечима 24-річний стаж роботи в органах прокуратури, і з них 14 років був прокурором Кіровоградської області. Проте, ні нашим дітям, ні Василю Миколайовичу не підходив тамтешній клімат, ми всі часто хворіли. Я народилася і виросла на лісистій Чернігівщині, і почувалася в Кіровоградських степах як на засланні. Щоправда, чоловікові пропонували посаду заступника прокурора республіки в Узбекистані, та я зробила все можливе, щоб не поїхати з України… Василь Миколайович ніколи ні про що для себе не просив. Тоді я зважилася на відчайдушний крок. Скористалася відрядженням у Київ, зв’язалася з начальником відділу кадрів прокуратури республіки і попросилася на прийом до прокурора УРСР. Там я так осміліла, що навіть почала сперечатися, у яку область нам їхати. Мені пообіцяли, що чоловіка через рік переведуть на Черкащину. Прокурор республіки свою обіцянку виконав.
 
– І як чоловік поставився до вашої ініціативи?
 
– Взагалі-то він не знав ні про що, але якось начальник відділу кадрів, що влаштував мені зустріч, хитро посміхаючись, запитав у Василя Миколайовича: “Як там твоя дружина?” Так все і з’ясувалося. Чоловік, звісно, був дуже невдоволений, зате його колеги мене своїм дружинам у приклад ставили.
– Вам сподобалося у Черкасах?
 
– О, я була страшенно розстроєна. Тут ще на той час було справжнє село, місто закінчувалося там, де зараз міськвиконком. Але я мовчала…
 
– А в його прокурорські справи не втручалися?
 
– Пробувала… Пам’ятаю, забігла якось до чоловіка, а в його приймальні стоїть заарештований молоденький міліціонерчик. Я й кажу тихенько чоловікові: не сади його в тюрму! Та він у таких випадках завжди говорив: не втручайся… Було й таке, що до мене зверталися за допомогою. Одна багатодітна жінка просила влаштувати дитину в інтернат. Звісно, я намагалася допомогти, мені всіх завжди було шкода...
 
– Така дружина могла стати на роботі правою рукою чоловіка… Ви не працювали з ним разом?
 
– Навпаки, коли ми одружилися, я залишила роботу в прокуратурі. Хоча закінчила юрфак в університеті. Ми і зустрілися вперше у Чернігівській обласній прокуратурі. Він тоді у відділі кадрів ознайомлювався з наказом про призначення прокурором району. Мені було 22 роки, йому – 29. Тоді були повоєнні часи, а мій Василь був фронтовиком-артилеристом, пройшов усю війну. Це була надійна, перевірена людина, а тоді Радянський Союз відчував гостру потребу в кадрах. Не дивно, що після двох років роботи слідчим його призначили прокурором району...
 
– То ви вже вийшли заміж за прокурора?
 
– Так, Василь час від приїжджав у справах, ми зустрічалися. В один із таких візитів ми пішли та розписалися. Правда, у район Василь поїхав без мене, бо там ніде було жити, він сам тривалий час жив у землянці.
 
– А ви?
 
– Я працювала в Чернігові, в обласній прокуратурі, їздила до нього в гості. Потім-таки випросила, щоб його перевели в обласну прокуратуру. Тільки тоді ми вже почали жити як нормальна сім’я.
 
– І яке було життя радянського прокурора?
 
– О, ми жили дуже бідно. Тоді всі так жили. Чернігів стояв у руїнах, не було не те що в магазинах, самих магазинів не було... Василь Миколайович ходив у тій шинелі, у якій прийшов із фронту. Вже в обласній прокуратурі ми з мамою почали радитися, що робити, адже він поважна людина, треба було якось одягати...
 
– Ви з того часу завжди "одягали" чоловіка?
 
– Так, він у мене ходив “як з голочки” — костюм, сорочка, галстук, усе напрасоване. Я завжди обурювалася, коли бачила, що районні прокурори ходили в тенісках...
 
– То ви диктували моду всій області?
 
 
– Я не диктувала, а тихенько підказувала...
 
 
 
      Василь Дятлов 10 років очолював прокуратуру Черкаської області
 
     Ветеран Великої Вітчизняної війни, заслужений юрист України, почесний працівник органів прокуратури України, державний радник юстиції 3 класу, мав численні нагороди.
 
 
 
     Народився на Чернігівщині у 1921 році. Брав активну участь в бойових діях, був поранений на Північно-Кавказькому фронті. Після демобілізації повернувся до Чернігова, в 1948 році починає працювати слідчим прокуратури Семенівського району. У 1950 році розпочав роботу на посаді прокурора Михайло-Коцюбинського району Чернігівської області та познайомився зі своєю майбутньою дружиною. А через рік у сім’ї народилися дві донечки.
 
 
 
      У 1955 році він вже – заступник прокурора Чернігівської області, а з 1958 року – прокурор Кіровоградської області. В 1972 році став прокурором Черкаської області, з цієї посади у 1982 році пішов на пенсію. Помер 1997 року, похований на Черкащині, де досі живе його дружина.
 
 
 
 
 
 
 
«Прес-центр», №10, 6 березня 2013 року

кількість переглядів: 75741