Дружина прокурора Олена Дятлова пожертвувала кар’єрою заради сім’ї

Дружина прокурора Олена Дятлова пожертвувала кар’єрою заради сім’ї
 
Сніжана Лисенко
 
Олена Дятлова не зробила блискучої кар’єри, хоч працювала і в прокуратурі області, і в органах влади. Вона пожертвувала власною кар’єрою заради сім’ї. Втім, мало хто знає, що у 1972 році саме ця жінка вирішила, хто цілих 10 років буде прокурором області на Черкащині. І потім, будучи дружиною прокурора області Василя Дятлова, вона диктувала моду всім прокурорам районів, а то й областей УРСР, створюючи імідж справжнього прокурора…
 
 
– Олено Михайлівно, як сталося, що ви прислали чоловіка на Черкащину на посаду прокурора області?
 
– На 1972 рік він вже мав за плечима 24-річний стаж роботи в органах прокуратури, і з них 14 років був прокурором Кіровоградської області. Проте, ні нашим дітям, ні Василю Миколайовичу не підходив тамтешній клімат, ми всі часто хворіли. Я народилася і виросла на лісистій Чернігівщині, і почувалася в Кіровоградських степах як на засланні. Щоправда, чоловікові пропонували посаду заступника прокурора республіки в Узбекистані, та я зробила все можливе, щоб не поїхати з України… Василь Миколайович ніколи ні про що для себе не просив. Тоді я зважилася на відчайдушний крок. Скористалася відрядженням у Київ, зв’язалася з начальником відділу кадрів прокуратури республіки і попросилася на прийом до прокурора УРСР. Там я так осміліла, що навіть почала сперечатися, у яку область нам їхати. Мені пообіцяли, що чоловіка через рік переведуть на Черкащину. Прокурор республіки свою обіцянку виконав.
 
– І як чоловік поставився до вашої ініціативи?
 
– Взагалі-то він не знав ні про що, але якось начальник відділу кадрів, що влаштував мені зустріч, хитро посміхаючись, запитав у Василя Миколайовича: “Як там твоя дружина?” Так все і з’ясувалося. Чоловік, звісно, був дуже невдоволений, зате його колеги мене своїм дружинам у приклад ставили.
– Вам сподобалося у Черкасах?
 
– О, я була страшенно розстроєна. Тут ще на той час було справжнє село, місто закінчувалося там, де зараз міськвиконком. Але я мовчала…
 
– А в його прокурорські справи не втручалися?
 
– Пробувала… Пам’ятаю, забігла якось до чоловіка, а в його приймальні стоїть заарештований молоденький міліціонерчик. Я й кажу тихенько чоловікові: не сади його в тюрму! Та він у таких випадках завжди говорив: не втручайся… Було й таке, що до мене зверталися за допомогою. Одна багатодітна жінка просила влаштувати дитину в інтернат. Звісно, я намагалася допомогти, мені всіх завжди було шкода...
 
– Така дружина могла стати на роботі правою рукою чоловіка… Ви не працювали з ним разом?
 
– Навпаки, коли ми одружилися, я залишила роботу в прокуратурі. Хоча закінчила юрфак в університеті. Ми і зустрілися вперше у Чернігівській обласній прокуратурі. Він тоді у відділі кадрів ознайомлювався з наказом про призначення прокурором району. Мені було 22 роки, йому – 29. Тоді були повоєнні часи, а мій Василь був фронтовиком-артилеристом, пройшов усю війну. Це була надійна, перевірена людина, а тоді Радянський Союз відчував гостру потребу в кадрах. Не дивно, що після двох років роботи слідчим його призначили прокурором району...
 
– То ви вже вийшли заміж за прокурора?
 
– Так, Василь час від приїжджав у справах, ми зустрічалися. В один із таких візитів ми пішли та розписалися. Правда, у район Василь поїхав без мене, бо там ніде було жити, він сам тривалий час жив у землянці.
 
– А ви?
 
– Я працювала в Чернігові, в обласній прокуратурі, їздила до нього в гості. Потім-таки випросила, щоб його перевели в обласну прокуратуру. Тільки тоді ми вже почали жити як нормальна сім’я.
 
– І яке було життя радянського прокурора?
 
– О, ми жили дуже бідно. Тоді всі так жили. Чернігів стояв у руїнах, не було не те що в магазинах, самих магазинів не було... Василь Миколайович ходив у тій шинелі, у якій прийшов із фронту. Вже в обласній прокуратурі ми з мамою почали радитися, що робити, адже він поважна людина, треба було якось одягати...
 
– Ви з того часу завжди "одягали" чоловіка?
 
– Так, він у мене ходив “як з голочки” — костюм, сорочка, галстук, усе напрасоване. Я завжди обурювалася, коли бачила, що районні прокурори ходили в тенісках...
 
– То ви диктували моду всій області?
 
 
– Я не диктувала, а тихенько підказувала...
 
 
 
      Василь Дятлов 10 років очолював прокуратуру Черкаської області
 
     Ветеран Великої Вітчизняної війни, заслужений юрист України, почесний працівник органів прокуратури України, державний радник юстиції 3 класу, мав численні нагороди.
 
 
 
     Народився на Чернігівщині у 1921 році. Брав активну участь в бойових діях, був поранений на Північно-Кавказькому фронті. Після демобілізації повернувся до Чернігова, в 1948 році починає працювати слідчим прокуратури Семенівського району. У 1950 році розпочав роботу на посаді прокурора Михайло-Коцюбинського району Чернігівської області та познайомився зі своєю майбутньою дружиною. А через рік у сім’ї народилися дві донечки.
 
 
 
      У 1955 році він вже – заступник прокурора Чернігівської області, а з 1958 року – прокурор Кіровоградської області. В 1972 році став прокурором Черкаської області, з цієї посади у 1982 році пішов на пенсію. Помер 1997 року, похований на Черкащині, де досі живе його дружина.
 
 
 
 
 
 
 
«Прес-центр», №10, 6 березня 2013 року

кількість переглядів: 74702