Логин:
Пароль:
Реєстрація Забули пароль?

Колишній прокурор: "Раніше злочини були менш жорстокими"

81-річний Дмитро Коломієць половину свого життя віддав роботі в органах прокуратури Черкаської області. Навчання на юридичному факультеті обрав через поганий з дитинства зір. Втім, згадуючи пройдений шлях, ні на хвилину не жалкує про давно зроблений вибір.

Запис про набір юристів до Київського національного університету потрапив йому на очі дещо випадково. Привабила ця спеціальність – хоча, каже, ніхто нічого не радив і в роду ніколи не було юристів...

На юридичну "стежку" Дмитро Коломієць ступив не одразу. Після восьми класів пішов учитися на взуттєвика у Київську профтехшколу. Встиг попрацювати майстром розкрійно-заготівельного цеху на ужгородській фабриці та на взуттєвій фабриці у Молдові.

А після зарахування на юридичний факультет у рідному селі Івки Богуславського району Київської області жартували: мовляв, тепер у нас з’явився свій прокурор. В університетському гуртожитку мешкав разом із майбутнім першим Президентом України Леонідом Кравчуком, письменниками Василем Симоненком та Миколою Сомом. Саме тут він познайомився і з жінкою, яка стала його дружиною.

…Професійна кар’єра Дмитра Коломійця була стрімкою: ще на стажуванні виконував обов’язки прокурора району, потім був слідчим, помічником прокурора, а з 1966 року очолив прокуратуру Кам’янського району.

– До усіх своїх відвідувачів я звертався тільки на ім’я та по батькові, – пригадує Дмитро Сидорович. – Люди часто по-щирому дивувалися цьому.

Серед сотні розслідуваних справ та підсудних пригадує чоловіка, який помстився за репресованого у 1937 році батька, убивши свідка у тій давній справі – завідувача свиноферми. Для розслідування звичайного, на перший погляд, убивства в селі Голяківка (нині Веселівка) довелося навіть вдатися до хитрощів.

– Пізно ввечері жителі села виходили з клубу після кіносеансу й на дорозі побачили тіло завідувача місцевої свиноферми, – пригадує Дмитро Коломієць. – Він помер від вогнепального поранення в голову. В нього, відповідно до висновків експертизи, стріляли з німецького пістолета.

Слідчі почали шукати вбивцю і одразу ж з’ясували – востаннє завферми йшов з толоки разом зі своїм сусідом. Втім, переконливих доказів можливої причетності селянина до вбивства не було. Та все ж пішли до його будинку з обшуком.

– У нього вдома ми знайшли самогон, за що вже передбачалася відповідальність, – говорить Дмитро Коломієць.

– Ми затримали його і продовжили слідство по вбивству. Провели повторний обшук: у підозрюваного був шестирічний син і зрозуміло, що дитина не могла не бачити зброї в будинку. Накупили дитячих пістолетів різного кольору і розкидали по долівці. Дитина вигукнула, що і в тата таке є. Але ж треба було ще знайти той пістолет.

Зрештою, розкрити вбивство завферми допоміг випадок: підозрюваний проговорився співкамернику.

– Виявляється, пістолет був захований у сараї під куликами очерету, – каже Дмитро Сидорович.

Експерти підтвердили – у завідувача свиноферми стріляли саме зі знайденої вогнепальної зброї. Підозрюваному винесли обвинувачення й згодом посадили на 15 років за ґрати.

– За весь час моєї роботи в прокуратурі таких жорстоких злочинів, як зараз, не було. Й тяжких злочинів тоді скоювали набагато менше, – розповідає Дмитро Сидорович. – Та й до їх розслідування підходили ретельніше. Скажімо, самогубства, скоєні неповнолітніми, були на особливому контролі генерального прокурора СРСР: навіть по кілька років з’ясовували причини, через які з власної волі йшли з життя діти…

Друзі Дмитра Сидоровича намагалися забрати його з органів прокуратури й влаштувати на роботу у відділ тодішньої Верховної Ради. Втім, обласний прокурор його не відпустив.

З усмішкою на обличчі тепер пригадує і слова свого товариша: мовляв, треба віддати належне людині, яка півтора десятка років пропрацювала в Кам’янському районі з двома спиртзаводами, і не спилась.

– У мене був телефон у Кам’янці з останніми двома цифрами "45" і у директора Косарського спиртзаводу теж номер закінчувався цими цифрами, – пригадує чоловік. – Ми з ним однофамільці. Тільки він був Дмитро Миронович…

«Прес-центр», №42, 17 жовтня 2012 року

кількість переглядів: 1385